Трудові відносини: треба знати

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

 

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

 

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

 

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 

ОСНОВНІ ВИМОГИ ЗАКОНОДАВСТВА У РАЗІ ВИКОРИСТАННЯ ПРАЦІ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

     

При прийнятті на роботу найманих працівників необхідно виконувати вимоги законодавства про працю. Відносини між роботодавцем і найманим працівником будуються на основі трудового договору.

 

Працівник може бути допущений до роботи тільки після (ст. 24 КЗпП України):

- укладення трудового договору у письмовій формі;

- оформлення наказу (розпорядження)  про прийняття на роботу;

- повідомлення фіскальної служби. 

 

Укладення трудового договору

 

Трудовий договір укладається в письмовому вигляді (для фізичних осіб – підприємців письмова форма трудового договору є обов’язковою) (п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України). Причому використовувати можна  встановлену форму, затверджену Наказом Мінсоцполітики № 260 від 08.06.2001року. За потреби можна додати до договору певні пункти, але вони не повинні погіршувати умови праці працівника (ст. 9 КЗпП України).

 

Для укладення договору працівник повинен надати:

-

 заяву про прийняття на роботу;

- паспорт або інший документ, що посвідчує особу;

- трудову книжку.

Якщо, у випадках передбачених законодавством, для виконання роботи потрібні дані про освіту чи кваліфікацію, про стан здоров’я, працівник повинен їх надати  (ч. 2 ст. 24 КЗпП України):

- документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію);

- документ про стан здоров’я;

- інші документи (наприклад, військовий квиток) у випадках, передбачених законодавством.

 

Повідомлення ДФС

 

Наступний крок — повідомити про прийняття працівників ДФС, де ви перебуваєте на обліку. Повідомлення подається до початку роботи працівника за встановленою формою (додаток до Постанови КМУ № 413).

Зверніть увагу, що дата наказу (розпорядження) про прийняття на роботу і фактична дата початку роботи різні.

 

Ведення кадрової документації

 

Трудове законодавство поширюється на всіх роботодавців, у тому числі підприємців, які зобов’язані вести кадрову документацію, пов’язану з оформленням трудових відносин із найманими працівниками, а саме:

- документи, що регламентують порядок використання найманої праці (правила внутрішнього трудового розпорядку);

- штатний розпис;

- графік відпусток;

- документи обліку робочого часу - табель обліку робочого часу (типова форма табеля № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», затверджена наказом Держкомстату від 05.12.2008 №489);

- накази (розпорядження) про прийняття та звільнення з роботи, надання відпустки, направлення у відрядження тощо (можна створювати накази в довільній формі, але із зазначенням обов’язкових реквізитів, або брати за основу чи використовувати повністю зразки, затверджені наказом Держкомстату № 489: типові форми наказу про прийом на роботу (№ П-1), надання відпустки (№ П-3), звільнення (№ П-4), табеля обліку робочого часу (№ П-5) та розрахункової відомості  (№ П-6 та № П-7). );

- відомості нарахування заробітної плати;

- документи, що підтверджують факт виплати заробітної плати;

- документи, які визначають статус роботодавця;   

- особові картки  працівників (типова форма №П-2 наказ Держкомстату та Міністерства оборони України від 25.12.2009 № 495/656).

 

Заповнення трудової книжки

 

Суб’єкт підприємницької діяльності веде трудові книжки працівників, які працюють у нього за основним місцем роботи понад 5 днів (п. 1.1 Інструкції № 58).

Записи в трудову книжку, у тому числі ФОП, роботодавець робить самостійно при прийняті на роботу відповідно до укладеного трудового договору, а також при його розірванні.  Найменування професії у трудовій книжці має відповідати класифікатору професій ДК 003:2010. Записи в трудовій підприємець засвідчує своїм підписом і печаткою (якщо є).

Трудові книжки працівників зберігаються у роботодавців (крім  фізичних осіб підприємців, де трудові книжки зберігаються у найманих працівників) (Інструкція № 58).

    

Мінімальні державні гарантії

Законом про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року -4173,0 гривень.

З цього часу роботодавці зобов’язані щомісяця нараховувати працівнику за повний відпрацьований місяць заробітну плату не менше 4173,0 грн. Якщо ж заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, то роботодавцю необхідно провести доплату до рівня мінімальної, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Мінімальними державними гарантіями в оплаті праці є не лише мінімальна заробітна плата, але й норми і гарантії в оплаті праці, які передбачені частиною 1 статті 12 Закону України «Про оплату праці»:

1) норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо.

2) гарантії в оплаті праці для працівників – оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів, тощо.

3) гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці», при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Суб’єктам господарювання необхідно нараховувати та виплачувати індексацію заробітної плати, яка також є державною мінімальною гарантією в оплаті праці та підлягає обов’язковому проведенню у встановленому законодавством порядку.

Відповідальність за не дотримання законодавства про працю

Фінансова відповідальність до підприємств або фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями застосовується згідно зі ч.2 ст. 265 КЗпП у вигляді фінансової санкції (штрафу).

З 1 січня 2017 р. набула чинності нова  редакція ст. 265 КЗпП, якою передбачено нові штрафи за порушення трудового законодавства для юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

Рекомендуємо Вам неухильно дотримуватись законодавства про працю України, зокрема ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про відпустки», Кодексу Законів про працю України та інші. Налагоджувати комунікативні зв’язки із спеціалістами  з питань праці.

 

За консультаціями звертайтесь до відділу з питань праці та соціально – трудових відносин

управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області

за адресою: вул. Біляєва, буд. 18, м. Мелітополь, телефон 42-40-33, електронна адреса: trud.uszn@mlt.gov.ua.